Сьогодні ми вклоняємось перед усіма, хто захищав від нацизму рідну українську землю, – Президент України
Шановні громадяни!
Ми живемо у світі, де існує понад сім тисяч різних мов. Але є одна, особлива, яка щороку 8 травня, у День пам’яті та примирення, об’єднує багато народів світу. Коли ми плачемо однією мовою. Коли ми мовчимо однією мовою. Це мова безмежної шани й поваги до пам’яті про мільйони людей, які загинули у Другій світовій війні.
Сьогодні ми вклоняємось перед усіма, хто захищав від нацизму рідну українську землю, захищав світ, перед усіма, хто загинув у роки Другої світової війни. Ветерани, які протидіяли нацистам, підпільники, військовополонені, остарбайтери, бранці концтаборів, діти війни, цивільне населення та кожен, хто постраждав від нацистської окупації.
У 1945 році, в ніч з 8 на 9 травня, планета зустріла першу хвилину миру. На одну хвилину людство чекало шість років. Або майже 3 мільйони 160 тисяч хвилин Другої світової війни.
Коли в кожну з цих хвилин на планеті гинули десятки людей.
Гинуло щонайменше 20 людей щохвилини.
І тому ця мить мала таке значення. Це було падіння режиму, який стояв на шляху людства до подальшого фізичного існування як такого. Це була капітуляція режиму, який загороджував людству шлях у світ без антисемітизму, ксенофобії, расизму й нетерпимості.
За квиток у цей світ наші предки заплатили понад вісім мільйонів. Понад вісім мільйонів людських життів. Понад вісім мільйонів загиблих українців. Більше, ніж населення Києва, Одеси, Харкова, Львова та Дніпра разом узятих.
Шановні українці!
Сьогодні наші мужні хлопці та дівчата боронять Українську державу, наш суверенітет і територіальну цілісність. Заради миру й процвітання незалежної України. Заради наступних поколінь.
Заради того ж самого, за що 76 років тому наші дідусі та бабусі з кожного куточка України захищали рідну землю, боролися з нацизмом та перемогли. Сьогодні, як і в минулому році, я перебуваю на Луганщині, в Міловському районі, неподалік села Півнівка, де в грудні 42-го року почалося вигнання гітлерівських окупантів з української землі. Сьогодні в цьому місці з’явився Дзвін Пам’яті.
Кожен його удар означає, що ми ніколи не забудемо, що зробили наші предки, щоб наступні покоління українців могли вільно жити на своїй землі, у своїй державі в мирі та злагоді. Вічна пам’ять усім, хто загинув під час Другої і, вірю, останньої світової війни.