До Дня Драбова. Спогади про Драбів дореволюційний.

  • 389

 

Серед архівних документів, що зберігаються в Драбівському краєзнавчому музеї, збереглися спогади про Драбів дореволюційний, але, нажаль, автор невідомий. Пропонуємо ознайомитися.

За царських часів з 1848 року Драбів був містечком, волосним центром Драбівської волості, Золотоніського повіту Полтавської губернії. Було в ньому 992 господарства (дворів), населення становило 4700 чоловік.

Щоб уявити собі Драбів тих часів, проведемо уявну екскурсію по ньому. Почнемо з півдня. Їдучи з Великого Хутора зупинимося на площі біля продмагу, де схрещуються вулиці Кірова, Жовтнева і Першотравнева. Праворуч простяглася вулиця Крива Гребля (Жовтнева), ліворуч – Слобода (тепер вул. Першотравнева). На розі стояла церква Олександра Невського (тепер там школа № 2). За церквою кладовище, посередині якого козача могила, далі ліворуч садиба попа, за нею хата дяка і церковно-приходська школа. Слобода тягнулася до с.Дуніновки. За Дуніновкою невеликий ліс, сад, маєток княгині Н.Барятинської і її землі. У маєтку на березі річки Золотоношка – винокурня, а далі степ аж до села Криштопівки. Повернемо з Дуніновки на греблю через. Золотоношку, в кінці греблі ліворуч була так звана Бельдія: фабрика обгорткового паперу, льонотіпальна фабрика, механічні майстерні, а далі поля княгині Барятинської аж до села Золотоношки.

Повернемося до церкви Олександра Невського, їдемо через греблю в напрямок центру. Перед нами площа, ліворуч якої простяглася вулиця Цибулівка (Радянська), на розі – волосне управління, праворуч – земська школа (тепер РВНО) і далі пішла вулиця Драбів (нині Комсомольська) аж до Панського ставу. Від цієї площа дорога повертає праворуч. Переїхавши греблю попадаємо на Базарну площу, де збиралися базари і ярмарки, тут стояли десятки крамниць (нині площа Слави). З Базарної площі дорога повертає праворуч на с. Михайлівку, а прямо понад ставом ліворуч почалася вулиця Сокирна (тепер Гагаріна), яка тягнулась до Панського ставу.

Праворуч Базару стояла міністерська (біла) школа, у якій у 1903 р. працював учителем С.Васильченко, а поруч з школою кладовище (тепер там новий парк, кут вулиць Леніна і Франка).

Від Базару між вулицями Гагаріна і Леніна простягався вигон (тепер там парк, дитячий садок, будинок культури). Посередині вигону стояли дві церкви Михайлівського приходу: тепла і холодна. У теплій церкві в роки радянської влади розміщений будинок культури і бібліотеки, а холодна була розібрана. Від вул. Сокирни на схід мимо церкви зліва (де тепер кінотеатр) дорога повела через вигон на станцію Драбів, так звана Царина (нині вул.Шевченка), а через вигон від церкви до панської економії був проспект (алея з Осокорів). Ліворуч дороги на станцію стояв паровий млин Занузданого (тепер там будинок РайСТ). Там де вулиці Ватутіна, Васильченка, Горького були грядки і поле, березовий гай.

В кінці Проспекту, понад Панський ставом стояло два панські будинки і економія княгині Барятинської (зараз терапевтичний і психоневрологічний відділи райлікарні), за ними фруктовий сад (завод продтоварів) і ліс.

Між Цибулівкою і Драбовом був великий вигон (тепер там середня школа, вулиці Богдана Хмельницького і Молодіжна), а на розі – земська лікарня на 12 ліжок для селян Драбівської і Безпальчівської волостей.

Коли поглянути зовні – стояли хати селян під соломою і очеретом, а серед них виділялися будинки під залізом попів, волосного старости і багатіїв села.

І пригадуються слова поета:

« Убогії ниви, убогії села

Убогий обманутий люд

Смутні картини, смутні, невеселі

А інших не знайдеш ти тут».

 

Драбівський краєзнавчий музей