Пам’ятка щодо захисту сільськогосподарських тварин від зараження в умовах воєнного стану при радіаційному забрудненні

  • 695

     Фото без опису

           Захист сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах — це комплекс організаційних, інженерно-технічних і зооветеринарних заходів, спрямованих на зниження впливу на тварин небезпечних факторів: при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастрофах та захист від радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів.

Організація заходів захисту сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах при радіаційному забрудненні покладається на керівників, спеціалістів і власників господарств, які мають тварин.

          Основні способи захисту сільськогосподарських тварин від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій це:

  • укриття тварин у спеціально підготовлених (герметизованих) приміщеннях в умовах стійлового і лагерно-пасовищного утримання, тимчасове укриття в ярах, лісах, карєрах, перегін тварин на території, не заражені радіоенуклідами або з допустимими рівнями радіації — якщо немає приміщень або в умовах відгінного тваринництва;
  • евакуація тварин із небезпечних зон;
  • застосування заходів індивідуального захисту органів дихання і травлення; специфічна профілактика інфекційних хвороб тварин, застосування антидотних засобів і протекторів;
  • проведення в тваринництві заходів ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. 

           Вибір способу захисту тварин повинен вирішуватись з урахуванням умов і особливостей господарств, з яких найбільше значення мають: розміщення господарства, його віддаленість від великих міст, залізничних станцій, гідротехнічних споруд, хімічних комбінатів і АЕС; рельєф місцевості, кількість і якість тваринницьких приміщень, пора року, поголівя тварин і умови їх утримання та ін.

         Для підтримання постійної готовності господарств до своєчасного і ефективного захисту тварин у надзвичайних ситуаціях основні заходи повинні проводитися постійно у звичайних виробничих умовах та повинні включати:

  • будівництво нових і обладнання наявних приміщень з урахуванням вимог для укриття персоналу, який доглядає худобу;
  • забезпечення основного складу формувань та обслуговуючого персоналу засобами індивідуального захисту;
  • створення необхідних зоогігієнічних умов утримання, годівлі й використання тварин;
  • постійне ветеринарне обстеження тварин і вивчення епізоотичної обстановки території, де вони розміщені;
  • вивчення місцевої фауни, кровососних комах, кліщів і гризунів; охорону тваринницьких ферм від заносу заразних хвороб;
  • регулярне проведення дезінфекційних, дезінсекційних і дератизаційних заходів;
  • щеплення проти інфекційних хвороб згідно з діючими інструкціями;
  • забезпечення засобами для проведення ветеринарної обробки тварин і знезаражування території, будівель, фуражу;
  • експертизу фуражу, води, продуктів і сировини тваринного походження;
  • обладнання захисних надбудов над колодязями, спорудження артезіанських свердловин;
  • ветеринарно-санітарний нагляд при перевезеннях (перегонах) худоби, птиці, ветеринарно-санітарний нагляд за мясом  і сировиною тваринного походження;
  • укриття запасів кормів;
  • навчання робітників, службовців, фермерів способам захисту тварин і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
  • підготовку наявної у господарстві техніки до використання її при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
  • забезпечення племінних і високопродуктивних, а якщо є можливість й інших груп тварин, засобами індивідуального захисту;
  • створення у господарствах автономних джерел енергопостачання, створення і підтримання постійної готовності системи звязку й оповіщення;
  • забезпечення тваринницьких ферм засобами пожежогасіння.

Система заходів у тваринництві при загрозі надзвичайної ситуації передбачає:

  • герметизацію тваринницьких приміщень і створення в них запасів фуражу та підготовку тварин для утримання в укриттях;
  • евакуацію тварин із господарств, які попадають в небезпечну зону, а також із зон імовірного затоплення,розосередження тварин, які знаходяться на відгінних пасовищах, при відсутності приміщень;
  • забезпечення племінних і високопродуктивних (а по можливості й інших) тварин засобами індивідуального захисту;
  • підготовка наявної техніки для проведення ветеринарної обробки тварин, знезаражування території і продуктів сільськогосподарського виробництва;
  • спостереження і лабораторний контроль, ветеринарна розвідка районів розміщення і випасів тварин, маршрутів перегонів з метою своєчасного виявлення їх зараженості, вивезення запасів кормів із районів катастрофічного затоплення.

      Коли  надзвичайна ситуація вже визначена, заходи захисту спрямовуються на ліквідацію наслідків даної надзвичайної ситуації.

               Заходи захисту сільськогосподарських тварин спрямовані на ліквідацію наслідків НС.

З метою захисту проводять:

  • невідкладні рятувальні роботи (за можливості й необхідності тварин вивозять або виводять);
  • дозиметричний і лабораторний контроль зараженості обєктів  ветеринарного нагляду радіоактивними і хімічними речовинами, біологічними засобами;
  • знезаражування сільськогосподарської продукції;
  • ветеринарну обробку уражених тварин, надання їм першої лікувальної допомоги;
  • знезаражування тваринницьких приміщень та інших місць перебування            тварин;
  • експертизу продуктів тваринного походження;
  • охоронно-карантинні заходи;
  • поховання або утилізацію трупів тварин;
  • розробку технологій переробки продукції тваринництва на місцях та її

          збереження;

  • розробку необхідних рекомендацій ведення тваринництва в надзвичайних умовах.

           Для групового захисту тварин використовують переважно цегляні тваринницькі приміщення. Щоб захистити в них тварин від радіоактивних засобів, необхідно виконати найпростішу герметизацію, посилити захисні властивості стін і перекриттів, обладнати припливно-витяжну вентиляцію з фільтрами.

           Для підготовки захисних приміщень, стелю промазують глиняним, цементним або вапняним розчином і засипають шлаком або піском. Товщина такого шару прямо залежить від міцності стелі. Такими ж розчинами замазують щілини у стінах, між рамами дверей, вікон і стінами. Ззовні вікна закривають щитами. До 2/3 загальної кількості вікон наглухо закривають з обох боків щитами або закладають цеглою на розчині, простір між щитами можна засипати тирсою, землею або торфом.

          Частину вікон залишають для природного освітлення. На ці вікна роблять щити, оббиті толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. Щити приставляють з внутрішнього боку, щоб зручно було знімати. Якщо у приміщенні є електровентилятори, на припливні вентиляційні канали ставлять спрощені піщані або вугільні фільтри. Надходження повітря через фільтри має забезпечити обмін повітря не менше З—4 обсягів за годину.

          У вікні приміщення прийому молока виймають одну ланку скла і замість неї вставляють металевий лист з отвором, крізь який протягують шланг для перекачування молока з місткостей у молоковози.

         Двері тваринницьких приміщень оббивають толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. На раму дверей по периметру прибивають прокладку з пористої гуми або повсті.

        Для зменшення проникнення радіоактивного пилу у приміщення при відкритих дверях із внутрішнього боку дверей роблять завіси з цупкого матеріалу або соломяних матів, які за допомогою планок щільно притискуються до дверних рам.

        Коефіцієнт ослаблення радіації

  • у непідготовлених деревяних приміщеннях 3—5,
  • у цегляних 10—15, але при додатковому обладнанні коефіцієнт ослаблення збільшується у 2—3 рази.

Складовою заходів підготовки приміщень е проведення протипожежних заходів.

 Для захисту працюючих у тваринництві необхідно обладнати під укриття      кімнату відпочинку або інше наявне приміщення. При можливості, укриття  будують з виходом у тамбур тваринницького приміщення.

         При загрозі радіоактивного забруднення місцевості, керівник дає розпорядження привести в готовність формування для захисту тварин. Команда захисту тварин приступає до підготовки тваринницьких приміщень, створення захищених запасів кормів і води на 5—7 діб і на території ферм на 7—10 діб захищених грубих кормів.                   

    Якщо тварини знаходяться на пасовищі, їх наближують до тваринницьких приміщень або переганяють чи перевозять із районів, у яких за прогнозом найбільше радіоактивне забруднення, у менш небезпечні. 

           При подачі сигналу "Повітряна тривога"; "Радіаційна небезпека"; "Хімічна тривога" тварин заганяють у приміщення, закривають вхідні двері, вікна і видають добову норму кормів.

          Для догляду за тваринами в приміщеннях залишають мінімальну кількість працівників 3—5 осіб, але не менше 3 на приміщення. За наявності дійних корів залишають 5—7 осіб на 150—200 тварин.

          Після укриття корів:

  • першу годівлю і доїння проводять через 4—6 год., надалі — один раз на добу;
  • в цей період корів рекомендується годувати тільки сіном, добову норму води можна замінити соковитими кормами;
  • із раціону виключають сіль.

 Мінімальна добова норма води та їжі для тварин:

  • води для напування великої рогатої худоби  40—50 л;
  • води для свиней — 6—8 л;
  • сіна — великій рогатій худобі 5—6 кг;
  • малій рогатій худобі — 0,5—1 кг. 

         При перебуванні тварин у приміщеннях, необхідно піклуватися про економію кисню в приміщенні, уникати пересування тварин, гасовим освітленням користуватися тільки в разі крайньої потреби. Очищенню повітря і зниженню в ньому аміаку добре сприяє підстилка із соломи, тирси або торфу.

         У герметизованому типовому цегляному приміщенні при зоогігієнічній нормі повітря на тварину наступні:на голову молодняка великої рогатої худоби до 2 років — 12—13 м3; корову — 16; свиню — 6 м3. Велику рогату худобу і свиней можна утримувати без будь-якої шкоди для їх здоровя у зимовий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря — 20...25 °С і середній швидкості вітру (2—4 м/с) — до 72 годин, а при сильному вітрі (5—6 м/с) — до 90 год. У теплий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря від 10 до 20 °С, швидкості вітру до 3 м/с — до 24 год, а при температурі повітря від 6 до 16 °С — до 24 год.

         Після закінчення вказаного строку приміщення необхідно протягом 2 годин провітрювати. Надалі, провітрювання приміщень необхідно повторити через половину початкового часу перебування тварин у цих приміщеннях. Для провітрювання приміщення відкривають вентиляційні труби, а при необхідності вікна і двері, з підвітряного боку. За наявності в приміщенні примусової вентиляції з фільтрами, її необхідно включити після осідання радіоактивного пилу і хмари, яка пройшла над  даною територією.                   Розгерметизовувати приміщення не потрібно, оскільки можливе повторне забруднення .

          Евакуація тварин із зон небезпечного і надзвичайно небезпечного забруднення проводиться після зниження радіації, для цього краще використати транспорт, за можливості закритий, із застосуванням для захисту органів дихання тварин найпростіших засобів індивідуального захисту.

          Для утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення після ядерного вибуху рекомендується застосовувати режими утримання тварин, які забезпечать допустиму чистоту продукції.

         Виходячи з рекомендації, початок випасання мясної худоби дозволяється при рівні радіації на пасовищі 0,5 Р/год, молочної — 0,1 Р/год, а з використанням молока дітям — 0,01 Р/год.

          Після аварії на АЕС у період "йодної небезпеки" худобу доцільно перевести на стійлове утримання і годувати кормами, заготовленими в минулому сезоні. Найбільш чисті кормові культури мають бути в раціоні дійних і тільних корів. Такими кормовими культурами є сіяні злакові трави, коренебульбоплоди (особливо картопля), кукурудза, горох, боби, люпин.

     Для захисту щитоподібної залози тварин від відкладання в ній радіоізотопів йоду, рекомендується у перші тижні всім тваринам давати таблетки йодистих препаратів.

           Дійним тваринам доцільно вводити в раціон більше кормових із родини хрестоцвітих (капуста, бруква, ріпак). Дослідження показали, що при згодовуванні таких кормових культур, виділення з молоком радіонуклідів йоду зменшується вдвічі.

          Забруднені мясо і мясопродукти вище допустимої  норми направляють на технологічну переробку, що забезпечує виготовлення кінцевого продукту, придатного для харчового використання. Якщо це неможливо, то таку продукцію  на тваринні корми.

 

 Режим утримання тварин у зонах радіоактивного забруднення

        В умовах радіоактивного забруднення може бути масове ураження тварин, тому необхідно розробити заходи надання допомоги тваринам та їх  продуктивного використання.

      Тваринам, які знаходилися в зонах радіоактивного забруднення, проводять ветеринарно-радіаційне обстеження.

        За даними обстеження їх розподіляють на такі групи:

  •   тварини, які підлягають утриманню і використанню за прямим

виробничим призначенням;

  •   тварини, які підлягають вимушеному забою;
  •   тварини, які підлягають знищенню або утилізації.

         Дози опромінення, одержані тваринами, визначають розрахунковим шляхом, за зовнішніми ознаками ураження, даними дозиметрів і даними аналізу крові.

         Для вирішення питання господарського використання, тварин, що опромінилися, розподіляють на три групи:

перша група — тварини, що одержали дозу опромінення легкого ступеня;

друга — середнього ступеня;

третя — тварини, що одержали важкий ступінь ураження.

         При радіаційних ураженнях тварин важкого і надзвичайно важкого ступеня, лікування тварин економічно недоцільне та й продуктивність тварин після лікування не досягне потрібного рівня. Таких тварин слід направити на забій на мясо або на утилізацію.

          У першу чергу забивають тварин з комбінованими ураженнями (гамма-опромінення, опіки, травми) і тварин, які одержали дози опромінення понад 600 Р. їх забивають на мясо у перші 3—4 дні після ураження.

         У другу чергу забивають на мясо тварин при можливому розвитку важкого ступеня променевої хвороби, на 3—10-й день після ураження.

         При легкому ступені ураження тварини можуть бути забиті на мясо через 2—3 тижні після забруднення або одужання.

       При середньому і важких ступенях ураження, тварини можуть бути забиті на мясо між 6-м і 12-м днями після закінчення надходження радіонуклідв  в організм. За цей період радіоактивність у мяких тканинах організму зменшиться в 10 і більше разів.

      До забою не допускають тварин, які мають виражені клінічні симптоми променевої хвороби з підвищеною температурою тіла і в яких поверхня тіла забруднена радіонуклідами понад допустиму дозу!

        Мясо та інші продукти забою з вмістом радіонуклідів понад допустимі норми закладають на зберігання, за час якого радіоактивність буде зменшуватися внаслідок розпаду радіоізотопів. Туші та інші продукти забою після зберігання перед реалізацією перевіряють на вміст радіонуклідів. Забій тварин, уражених радіонуклідами, проводять на мясокомбінаті або на забійному пункті господарства після забою здорових тварин, або на спеціальному пункті.

     

Захист в польових умовах сільскогосподарської  продукції

У випадку загрози нападу в період збору урожаю необхідно по можливості вивезти зерно в місця зберігання (склади, елеватори), при неможливості – вибирають рівну площадку,  по периметру риють на відстані 1,0 м рів для стоку дощової води, очищують утрамбовують, застилають шаром соломи, зверху розсипають зерно і покривають соломою, потім брезентом/поліетиленової плівки та кладуть зверху землю чи деревину. При відсутності покрівельних матеріалів зерно покривають соломою шаром 25-30 см і зверху насипають землю.

В разі наявності мішкотари зерно засипають в мішки, укладають в штабеля на дерев’яні піддони. Штабель покривають брезентом/солом’яними матами або соломою з накладанням на неї вантажу.

По можливості запаси зерна закладають в траншеї, силосні ями глибиною 2,5-з м, шириною 3-4 м, покриті із середини брезентом/поліетиленовою плівкою, зверху зерно покривають брезентом або синтетичною плівкою та улаштовують «глиняний замок».

Для зберігання кормового зерна з підвищеною вологістю застосовують хімічне консервування піросульфатом натрію (1-1,5 % препарату від маси зерна), який захищає зерно від плісняви та самозігрівання 40-80 суток, протягом яких він розпадається і стає безпечним для тварин.

Картоплю, корнеплоди, овочі збирають в бурти, покривають шаром соломи в 25-30см, зверху насипають землю товщиною шару 40-60 см. Всередину в декількох місцях вставляють вентиляційні труби.

Сіно і солому укривають синтетичною плівкою, брезентом або непридатною соломою, зеленими гілками та закріплюють від здування вітром.

Зелену масу для силосування та сінування закладають в закритих траншеях.

  1. При захисті в складах:
  • закласти цеглою і заштукатурити лишні двері, віконні пройми, промастити скло замазкою, поставити ущільнювачі на двері, натяжні засуви. Вікна захистити  віконницями, між вікнами і віконницями зробити прокладки з резини;
  • закрити вентиляційні отвори, засувами або металевими ковпаками;
  • на віддушини у підлозі встановлюють металеві сітки, двері оббивають на 15-30 см листовим залізом;
  • в транспортних галереях встановлюють перегородки із цегли, для отвору – поворотну заслонку, для знезараження повітря всередині приміщення встановлюють бактерицидні лампи;
  • запаси сировини, харчових продуктів необхідно покрити брезентом/синтетичною плівкою.
  1. На елеваторах:
  • провести герметизацію робочої башти, силосного корпусу, зерносушарки (силосний корпус покривають чохлом з 2-х шарового брезенту залишивши повітряний патрубок відпускної труби самопливу на залізницю);
  • зерносушарки ущільнити дросель-клапанів повітропроводів, які надають повітря від топкової до сушарки на повітропроводі забору повітря у душовий вентилятор необхідно між стіною та вентилятором встановити повітряний клапан;
  • отвори і стінки для проходу стрічки підсушувального транспортера закривають повітряний клапан.
  1. Захист харчових продуктів та сировини при транспортуванні

Транспортні засоби повинні бути з закритими кузовами, ущільненими отворами, мати брезент, поліетиленову/пилонепроникну плівку/тару.

При перевезенні сипучих продуктів в бортовому автотранспорті з дерев’яним кузовом  - на дно кузова необхідно вкласти брезент, засипати продовольство, краї брезенту загорнути так, щоб  один край заходив на другий не менше ніж на 50 см. зверху кузов накривають ще одним брезентом.

Борошно перевозять в повністю герметизованому транспорті.

Молоко і молокопродукти транспортують в герметичній тарі, молоко-сировину в молоковозах ущільнюючи і закриваючи патрубок та люк.

М’ясо та м’ясопродукти транспортують в герметичних контейнерах/в ізотермічному транспорті/герметичних поліетиленових упаковках.

 

Дезактивація

В складах спочатку знезаражують (дезактивують) проходи, прилеглі території, будівлі (ззовні і всередині). Дезактивація здійснюється шляхом механічного видалення радіоактивних речовин або з тривалим зберіганням (не менше 10-15 діб),  якщо рівень опромінення  перевищує допустимий після зберігання чи в разі потреби негайного використання проводять дезактивацію. З сипучих продуктів видаляють верхні шари пневматичними пристроями до нижніх шарів,  у яких буде визначено допустимий рівень, зняті шари розміщують в окремих герметичних приміщеннях на період природньої дезактивації. При відсутності пневматичних пристроїв поверхню сипучих продуктів рівномірно посипають борошняним зметом із розрахунку           2,0-2,5 кг/м2, після чого граблями повільно прочісують зерно/крупу в шарі товщиною 4-5 м і заливають  водою (5-5,5 л/м2), повторно засипають борошняними зметом (1кг/м2) та заливають водою 2,0-2,5 л/м2. Після підсихання кірку відділяють та знищують/закопують в землю в спеціалізованому місці. Проводять дозиметричний контроль продукту,  в разі перевищення  допустимого рівня процедуру повторюють.

Затарені харчові продукти дезактивують шляхом:

  • промивання тари; 
  • видалення верхнього шару із багатошарової тари;
  • очищення шару під ним;
  • мішки  з борошном опускають у воду, видаляють шар утвореної кірки, незаражений продукт пересипають в чисту  знезаражену тару.
  • мішок розшивають/розв’язують верх, обережно завертають на зовнішній бік борошно/крупи/цукор/сіль пересипають в чисту тару.
  • мішок обливають розплавленим парафіном, через 30-40 хв. після утворення твердого шару мішок розрізають, відділяють мішковину;
  • мішкотару знезаражують або закопують  в землю в спеціально виділене місце;
  • - металевий циліндр без дна із кришки висотою 25-30 см, діаметром 4-6 см вставляють  в мішок, з вмісту циліндру видаляють верхній шар 2-3 см на розстелений брезент, решту пересипають в чисту тару;
  • у м’яса, сала, твердих жирів, масла вершкового, сирів зрізають верхній заражений шар товщиною від 1,0-1,5 см, також м’ясо  можна вимочувати  в підсоленій воді, шляхом проварювання або залишають в холодильниках на термін до 2 місяців;
  • молоко переробляють на масло, знежирене молоко знищують або заморожують;
  • консерви в металевих/скляних банках 2-3 кратно обливають  водою з миючими засобами;
  • коренеплоди, овочі, фрукти промивають проточною водою, у капусти, цибулі видаляють  верхній шар листя, лушпиння;
  • рибу, ковбасу ретельно промивають водою, якщо допустимий рівень перевищений – з ковбаси знімають  плівку, рибу очищують від луски та шкіри;
  • олію та інші рідкі жири, які зберігалися в непергаментній тарі залишають відстоюватися на 3-5 діб після чого верхній шар обережно зливають в чисту тару за допомогою сифонів;
  • воду після лабораторних досліджень очищують методами відстоювання з коагуляцією, фільтруванням, перегонки (випаровування води з послідуючою конденсацією пару).

Для осаду радіоізотопів застосовують коагулянти:  сірчанокислотний амоній, хлорне залізо, сульфат заліза, які додають  у воду із розрахунком (01-0,3 г на 1 л води) через шар гравію товщиною 5-7 см, за ним шар деревного або активованого вугілля, зверху шар річкового піску 5-7 см.