29 січня – День пам’яті Героїв Крут

29 січня – День пам’яті Героїв Крут

29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога.

Тоді, 106 років тому, українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. У той час в Бересті тривали переговори між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки і став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії. 

Серед учасників бою під Крутами були наші земляки – Попович Олександр Макарович і Кірічок Микола Іванович. Згадаємо їх в цей день.

Попович Олександр Макарович (28 травня 1896, с. Драбів, Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 29 січня 1918, Крути) — голова Сквирської повітової народної ради, полонений та розстріляний більшовиками після бою під Крутами.

Походив із селянської родини.

У 1914 р. закінчив Золотоніську гімназію і того ж року вступив на механічне відділення Київського політехнічного інституту.

Активіст Української партії соціалістів-революціонерів та Селянської Спілки.

З початком Першої світової війни він працював у таємному українському «Червоному Хресті», товаристві допомоги бранцям-галичанам.

У 1916 р. поїхав в окуповану Росією Галичину, власне до Бережанського повіту, а потім — на Буковину, в район Кіцманя.

У 1917 р. працював повітовим інструктором-організатором Української Центральної Ради у Золотоніському та Сквирському повітах.

Обраний гласним (депутатом) повітової та  Київської губернської народних рад (аналог сучасних районної та обласної рад). Був кандидатом до Всеросійських та Українських Установчих Зборів.

Під час бою під Крутами 29 січня 1918 року потрапив у полон і був розстріляний більшовиками. 19 березня 1918 року похований на Аскольдовій могилі у Києві.

 В  дослідженні історика Ярослава Тинченка «Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою» згадується і наш земляк Микола Іванович Кірічок.

«Досить цікаво склалася доля юнаків (юнкерів) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

Майже всі вони залишилися на службі в Армії Української Народної Республіки. Тільки старший курс школи було підвищено до звань хорунжих уже навесні 1918 року, а юнаки молодшого курсу були змушені чекати аж до 1921-го.

Всі вони, звісно, формально вже були старшинами українських військ, але фактичного затвердження свого службового становища не мали.

Про декого з них варто розповісти докладніше.

Багато хто з учасників бою під Крутами у 1920-ті роки здобув цивільний фах. Так, Микола Кірічок закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подебрадах (Чехія), згодом працював інженером у Варшаві. Помер в 1940 році і похований у Варшаві.»

З книги Романа Коваля «Коли кулі співали» ми довідалися, що Микола Іванович Кірічок народився в с. Левченки 06.05.1898 року. Закінчив двокласну школу в с. Нехайки (1911), двокласну вище-початкову школу (1915), старшинські артилерійські курси (1922), гімназію ім Тараса Шевченка (Каліш, 20.05.1924) та Українську господарську академію (08.10.1931).

1917 року вступив до 2-ї Української юнацької школи в Києві, в  «складі якої виступив збройно проти московського навалу». У травні 1918 року з армії звільнився, але восени 1918 р. підпав під гетьманську мобілізацію. Інтернований поляками у табір м. Каліша. Диплом проекта Української господарської академії оборонив «з успіхом дуже добрим».    

Крути – місце катувань і розстрілу 27 полонених студентської чоти, які, заблукали в темряві й повернулися до станції Крути, що на той час уже була зайнята більшовиками. За понад сто років у росіян не змінилися способи ведення війни. В сучасному збройному протистоянні армія РФ так само несе на окуповані території мародерство, масові вбивства, катування, ґвалтування, викрадення представників місцевого самоврядування, священників, журналістів, активістів. Рашизм – це геноцид.

Багато молодих патріотів – активних учасників відзначення дня пам’яті Героїв Крут зараз зі зброєю в руках крок за кроком наближають нашу перемогу над нащадками російсько-більшовицького агресора – рашистами. Тоді захисники української незалежності не змогли вистояти в боротьбі з переважними силами агресора. Сьогодні ми маємо завершити їхню справу. У нас є професійна, патріотична та вмотивована армія, міжнародна підтримка. І ми знаємо, що поразка у війні з Росією означає для українців репресії, Голодомор, депортації та знищення нашої ідентичності.  

Сьогодні на захист України стали тисячі українців, які ще вчора були мирними людьми: вчителі, студенти, менеджери, бізнесмени, історики, співаки. Щира вдячність усім, хто нині виборює нашу перемогу, право жити у вільній країні на своїй землі.  

Попри те, що за 100 років не змінився ні ворог, ні його методи війни, ми маємо реальний шанс завершити цю боротьбу. Бо наше суспільство зробило свій вибір на користь вільного демократичного розвитку власної держави. Й готове цей вибір захищати, кожен на своєму фронті – воєнному, волонтерському, історичному. 

До цієї сумної, але славетної сторінки нашого літопису бібліотеками громади презентовано книжкові виставки-реквієм «Україною жили, за Україну полягли", «Трагедія Крут крізь призму часу», «Навіки молоді – Герої Крут», «Пам’ятаємо про Крути», тощо.

Проведено уроки історичної пам’яті «Лицарський подвиг юних українців»,  відео години ,, Україною жили, за Україну полягли". Учасники заходів дізналися про подвиг і трагедію під Крутами. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невелика. Вона не є зразком військового мистецтва, але вона стаала  символом нескореного духу нашої нації.