Головне управління ДПС у Черкаській області інформує
Одноразове (спеціальне) добровільне декларування: документи, на підставі яких визначаються витрати на придбання/набуття предметів мистецтва та антикваріату, дорогоцінного каміння, ювелірних виробів
Відповідно до п.п. «в» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація), зокрема, рухоме майно, у тому числі інше цінне рухоме майно (предмети мистецтва та антикваріату, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні вироби тощо).
Згідно з п.п. 7.2 п. 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ для об’єктів декларування, визначених підпунктами «б» – «е» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування визначається, зокрема, але не виключно, як:
- витрати декларанта на придбання (набуття) об’єкта декларування;
- вартість, що визначається на підставі оцінки майна та майнових прав, фінансових інструментів, інших активів. Оцінка щодо об’єкта декларування проводиться відповідно до законодавства країни, де знаходиться такий актив. Вартість активів, визначена в іноземній валюті, відображається в Декларації у гривні за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України станом на дату подання Декларації.
За власним бажанням декларанта для рухомого майна (крім дорогоцінних металів, транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, витворів мистецтва, дорогоцінного каміння (у тому числі органогенного утворення) та виробів з них) базою для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування може бути самостійно визначена декларантом вартість об’єктів декларування, які знаходяться (зареєстровані) на території України.
Декларант зобов’язаний документально підтвердити вартість об’єктів декларування шляхом додання до Декларації засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують вартість об’єктів декларування, у разі якщо такі об’єкти знаходяться (зареєстровані) за межами України.
При цьому ст. 1 розд. I Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Обов’язкові реквізити, які повинні мати первинні документи, передбачено ст. 9 Закону № 996.
Водночас п. 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, із змінами та доповненнями, визначено, що під час здійснення розрахункових операцій використовуються такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, інкасове доручення (розпорядження).
Крім того, наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 затверджено Положення про форму та зміст розрахункових документів.
Таким чином, документальним підтвердження витрат, понесених фізичною особою на придбання іншого цінного рухомого майна (предметів мистецтва та антикваріату, дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних виробів тощо), з метою заповнення розд. VII «Рухоме майно, крім транспортних засобів» Декларації мають бути документи, що засвідчують факт здійснення розрахункових операцій, або оцінка зазначених активів.
При цьому правові основи і принципи державного регулювання видобутку, виробництва, використання, зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними визначає Закон України 18 листопада 1997 року № 637/97-ВР, відповідно до п. 2 ст. 15 розд. ІІ якого експертизи дорогоцінних металів, виробів з них, вставок дорогоцінного каміння, музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, відбитків пробірних клейм та оцінку дорогоцінних металів, виробів з них, вставок дорогоцінного каміння провадить центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного пробірного контролю, та державні установи пробірного контролю в порядку, встановленому нормативно-правовими актами.
Чи оподатковуються ПДФО вартість безкоштовно отриманих послуг платником ПДФО у вигляді сплачених роботодавцем коштів закладу охорони здоров’я за тестування працівників на коронавірусну хворобу (COVID-19)??
ГУ ДПС у Черкаській області повідомляє що оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), ст. 165 якого визначено перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Так, п.п. 165.1.19 п. 165.1 ст. 165 ПКУ передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку або члена сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення, дитини, яка перебуває під опікою або піклуванням платника податку, за умови документального підтвердження витрат, пов’язаних із наданням зазначеної допомоги (у разі надання коштів), у тому числі, але не виключно, для придбання ліків та виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів, за рахунок коштів роботодавця за наявності відповідних підтвердних документів, крім витрат, що компенсуються виплатами з фонду загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.
Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.92 № 2801-XII медичне обслуговування – це діяльність закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб – підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням.
Медична допомога – це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.
Враховуючи викладене, вартість послуг з медичного обслуговування у вигляді проведення тестів з метою профілактики захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, що надаються медичним закладом на підставі укладеного договору про медичне обслуговування, фізичній особі (працівнику) за рахунок коштів роботодавця, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків, за умови дотримання вимог, визначених п.п. 165.1.19 п. 165.1 ст. 165 ПКУ.
Разом з тим згідно з п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді, зокрема, вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни.
При цьому якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 ПКУ.
Враховуючи викладене, у разі якщо юридичною особою – роботодавцем недотримуються вимоги п.п. 165.1.19 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, то вартість послуг, безкоштовно наданих фізичним особам - працівникам у вигляді тестування на коронавірусну хворобу (COVID-19), включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу таких працівників як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс., визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ.
При цьому юридична особа, яка надає дохід у вигляді додаткового блага, повинна виконати всі функції податкового агента, визначені ПКУ.
Чи має право ФОП на загальній системі оподаткування включити до складу витрат суму сплачених витрат, понесених на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності?
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV із змінами і доповненнями (далі – ГКУ) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГКУ).
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначений ст. 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУ об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Підпунктом 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, зокрема, платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою – підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з господарською діяльністю фізичної особи – підприємця.
Враховуючи вищевикладене, платежі, сплачені фізичною особою – підприємцем за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з його господарською діяльністю, включаються до складу витрат по факту їх сплати на підставі підтверджуючих документів.
Хто є платниками екологічного податку?
Відповідно до п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:
викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;
скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;
розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання);
утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);
тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.
При цьому розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Хто є платником земельного податку за земельні ділянки, що знаходяться у власності малолітніх та неповнолітніх дітей?
Відповідно до ст.ст. 269, 270 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Статтею 6 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі – Сімейний кодекс) визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника (ст. 14 Сімейного кодексу).
Згідно із п. 99.2 ст. 99 ПКУ грошові зобов’язання малолітніх/неповнолітніх осіб виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття малолітніми/неповнолітніми особами цивільної дієздатності в повному обсязі.
Батьки (усиновителі) малолітніх/неповнолітніх і малолітні/неповнолітні у разі невиконання грошових зобов’язань малолітніх/неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов’язань та/або податкового боргу.
Відповідно до п. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV зі змінами та доповненнями повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Перелік категорій фізичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, визначено у п. 281.1 ст. 281 ПКУ, але пільги щодо сплати земельного податку для малолітніх та неповнолітніх дітей не передбачені.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).
Отже, земельний податок за земельні ділянки, що знаходяться у власності малолітніх та неповнолітніх дітей, нараховується на загальних підставах, і сплачується батьками, опікунами або самими малолітніми та неповнолітніми дітьми за допомогою батьків чи піклувальників.
Чи є платниками податку на прибуток юридичні особи – платники єдиного податку третьої та четвертої груп при виплаті доходів із джерелом їх походження з України нерезиденту – юридичній особі, яка податкова звітність (у т. ч. фінансова звітність) подається та в який термін?
Відповідно до п. 297.5 ст. 297 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник єдиного податку, який здійснює на користь нерезидента – юридичної особи або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва на території України) будь-які виплати з доходів із джерелом їх походження з України, отриманим таким нерезидентом, здійснює нарахування та сплату податку з доходів нерезидента в порядку, розмірі та у строки, встановлені розд. III ПКУ.
Крім того, п.п. 1 п. 297.1 ст. 297 ПКУ встановлено, що, зокрема, платники єдиного податку – юридичні особи звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених абзацами другим і третім п.п. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 ПКУ.
Згідно з абзацом другим п.п. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 ПКУ суб’єкти господарювання юридичні особи, що обрали спрощену систему оподаткування, є платниками податку на прибуток при виплаті доходів (прибутків) нерезиденту із джерелом їх походження з України в порядку, визначеному п. 141.4 ст. 141 ПКУ. При цьому платники єдиного податку четвертої групи не є платниками податку при виплаті доходів, визначених абзацами четвертим - шостим п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку й за ставками, визначеними ст. 141 ПКУ (п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПКУ).
Відповідно до абзацу першого п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 ПКУ резидент, у тому числі фізична особа підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПКУ, за ставкою в розмірі 15 відс. (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 – 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 ПКУ) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.
Слід зазначити, що положеннями міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, які згідно з п. 3.1 ст. 3 ПКУ є складовою податкового законодавства України, не передбачено для суб’єктів господарювання – резидентів України, які сплачують єдиний податок, винятків щодо порядку повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.
Податкова декларація подається за звітний період в установлені ПКУ строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 49.1 ст. 49 ПКУ).
Платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, у якому виникають об’єкти оподаткування, або в разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, у тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку й звітності (п. 49.2 ст. 49 ПКУ).
Сума податків, які утримуються при виплаті доходів (прибутків) нерезидентам, нарахованих за звітний (податковий) період, відображається у рядку 23 ПН Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація).
Розрахунок (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України, здійснюється у додатку ПН до рядка 23 ПН Декларації.
Для суб’єктів господарювання юридичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, щодо виплачених нерезиденту доходів (прибутків) із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку, визначеному п. 141.4 ст. 141 ПКУ, встановлено річний податковий (звітний) період (п.п. «ґ» п. 137.5 ст. 137 ПКУ).
Декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року – протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року відповідно до п.п. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПКУ.
Отже, з урахуванням положення п.п. «ґ» п. 137.5 ст. 137 ПКУ, у разі виплати на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-якого доходу (прибутку) з джерелом походження з України юридичні особи – платники єдиного податку третьої та четвертої груп повинні утримувати й перераховувати до відповідного бюджету податок з доходів нерезидента, а також за підсумками податкового (звітного) року протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем такого звітного (податкового) року, подавати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням Декларацію із заповненням рядка 23 ПН та Розрахунок (звіт) податкових зобов’язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України (таблицю 1) як додаток до неї. Інші показники Декларації не заповнюються та інші додатки до Декларації (у т. ч. фінансова звітність) не подаються.
Чи зобов’язані ФОП – ЄП другої – четвертої груп вести облік товарних запасів та підтверджувати їх походження первинними документами?
(з 01.01.2022)
ГУ ДПС у Черкаській області повідомляє про те, що відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюється центральним органом виконавчої влади, та забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб’єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів, які на момент перевірки знаходяться у місті продажу (господарському об’єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Чи має право ФОП на загальній системі оподаткування включити до складу витрат суму сплачених витрат, понесених на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності?
Головне управління ДПС у Черкаській інформує, відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV із змінами і доповненнями (далі – ГКУ) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГКУ).
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначений ст. 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУ об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Підпунктом 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, зокрема, платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою – підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з господарською діяльністю фізичної особи – підприємця.
Враховуючи вищевикладене, платежі, сплачені фізичною особою – підприємцем за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов’язані з його господарською діяльністю, включаються до складу витрат по факту їх сплати на підставі підтверджуючих документів.
Чи повинен декларант відкривати у банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування, якщо кошти, які він бажає задекларувати, вже розміщені на поточних рахунках у банку?
Відповідно до п. 9 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування декларант має розмістити кошти в національній та іноземній валютах у готівковій формі та/або банківських металах на поточних рахунках із спеціальним режимом використання в банках України (далі – спеціальні рахунки) до подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації.
Декларант з метою забезпечення виконання положень п. 9 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ звертається до банку для відкриття спеціального рахунку. Порядок відкриття, закриття, зарахування коштів на спеціальний рахунок і здійснення контролю за операціями за таким рахунком встановлюються Національним банком України.
Таким чином, положення п. 9 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ поширюються виключно на кошти в національній та іноземній валютах у готівковій формі, а отже не застосовуються до коштів, які вже розміщені декларантом на поточних рахунка у банку.
Чи прирівнюється до дивідендів виплати при виході учасника зі складу засновників?
Відповідно до пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – Податковий кодекс) дивіденди – це це платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Згідно з абз. 4 пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюються виплата в грошовій або негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника - нерезидента України у зв’язку зі зменшенням статутного капіталу, викупом юридичною особою корпоративних прав у власному статутному капіталі, виходом учасника зі складу господарського товариства або іншої аналогічної операції між юридичною особою та її учасником, у розмірі, що призводить до зменшення нерозподіленого прибутку юридичної особи.
Отже, виплата в грошовій або негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника - нерезидента України у зв’язку з виходом такого учасника зі складу господарського товариства, у розмірі, що призводить до зменшення нерозподіленого прибутку юридичної особи, прирівнюється до дивідендів.
Щодо декларування максимальних роздрібних цін виробниками та імпортерами підакцизних товарів (продукції)
Президентом 20 грудня 2021 року підписано Закон України від 30 листопада 2021 року № 1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» (далі – Закон № 1914), яким, зокрема, передбачено доповнити перелік підакцизних товарів, на які встановлюються максимальні роздрібні цін виробниками або імпортерами, тютюном та промисловими замінниками тютюну, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, шляхом їх декларування (підпункту 14.1.106 пункту 14.1 статті 14 розділу I Податкового кодексу України (далі – Кодекс).
Таке декларування максимальних роздрібних цін виробниками та імпортерами підакцизних товарів (продукції) спрямоване на забезпечення виконання податкового обов’язку зі сплати:
податку на додану вартість з тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах (з 1 січня 2022 року);
акцизного податку за адвалорною ставкою (12 %) – тютюнових виробів (сигарети з фільтром, сигарети без фільтра та сигарили);
акцизного податку з роздрібного продажу тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах (5%), – зміни набирають чинності з 1 січня 2022 року, але не раніше дня набрання чинності змінами до Бюджетного кодексу України в частині запровадження механізму зарахування акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, до місцевих бюджетів.
З набуттям чинності Закону № 1914 на виробників та імпортерів покладається податковий обов’язок зі сплати податку на додану вартість (з 01.01.2022) та акцизного податку з роздрібного продажу (з дня набрання чинності змінами до Бюджетного кодексу України) із застосуванням максимальних роздрібних цін, які встановлюються, зокрема, на:
сигари, включаючи сигари з відрізаними кінцями, з вмістом тютюну (код згідно з УКТ ЗЕД 2402 10 0010) (далі – сигари);
тютюновмісні вироби для електричного нагрівання (ТВЕН) за допомогою підігрівача з електронним управлінням (код згідно з УКТ ЗЕД 2403 99 90 10) (далі –ТВЕН);
тютюн та замінники тютюну, інші, промислового виробництва; тютюн «гомогенізований» або «відновлений»;
тютюнові екстракти та есенції (крім тютюновмісних виробів для електричного нагрівання (ТВЕН) за допомогою підігрівача з електронним управлінням) (код згідно з УКТ ЗЕД 2403 (крім 2403 99 90 10)) (далі – тютюн та замінники тютюну (крім ТВЕН));
рідини, що використовуються в електронних сигаретах (код згідно з УКТ ЗЕД 3824 99 96 20) (далі – рідини).
Кодексом визначено терміни подання декларації про максимальні роздрібні ціни (далі – Декларація) та процедуру їх запровадження:
Декларація подається виробником або імпортером підакцизних товарів (продукції) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше ніж 10 та 25 числа місяця (п. 220.4 ст. 220 Кодексу);
установлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на перелічені у декларації товари (продукцію) не пізніше ніж 10 числа запроваджуються з 15 числа місяця, в якому подається декларація, а установлені не пізніше ніж 25 числа – з 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому декларацію подано центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і діють до їх зміни у порядку, встановленому Кодексом (п. 220.7 ст. 220 Кодексу).
Особливості заповнення окремих граф Декларації з урахуванням Закону № 1914:
у графі 2, крім кодів товарів (продукції) згідно з УКТ ЗЕД 2402 20 90 10, 2402 20 90 20, 2402 10 00 90, надано можливість внесення за кодами товарів (продукції) згідно з УКТ ЗЕД наступних кодів: 2402 10 00 10, 2403 11 00 00, 2403 19 10 00, 2403 19 90 00, 2403 91 00 00, 2403 99 10 00, 2403 99 90 10, 2403 99 90 90, 3824 99 96 2020;
у графі 5 «Одиниця товару (продукції), на яку встановлено ціну» може бути зазначено або пачка, або упаковка, або ємність, або тара;
у графі 6 «Кількість одиниць виробу в одиниці товару (продукції), на яку встановлено ціну» зазначається:
кількість підакцизного товару (продукції) в штуках – для сигарет без фільтру, сигарет з фільтром, сигарил, ТВЕН;
місткість тари (ємності) в літрах – для рідин;
вага нетто підакцизного товару (продукції) в кілограмах – для сигар, тютюну та замінників тютюну (крім ТВЕН);
показник графи 6 «Кількість одиниць виробу в одиниці товару (продукції), на яку встановлено ціну» для рідин, сигар, тютюну та замінників тютюну (крім ТВЕН) може зазначатися у форматі числа з кількістю знаків після коми – до п’яти.
Починаючи з 22 грудня 2021 року ДПС забезпечено технічну можливість надання виробниками та імпортерами Декларацій про максимальні роздрібні ціни з урахуванням вищенаведених вимог та відповідно виконання ними податкового обов’язку, починаючи з 01.01.2022, із застосуванням максимальних роздрібних цін на підакцизні товари (продукцію).
Який порядок внесення розмінної монети в РРО та/або в ПРРО?
Відповідно до п. 22 розд. ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 із змінами та доповненнями, суб’єкти господарювання зобов’язані в разі отримання від споживачів у сплату за продукцію (товари, роботи, послуги) зношених банкнот/монет не видавати такі банкноти/монети на здачу та надалі здати їх разом із готівковою виручкою (готівкою) до обслуговуючих банків. Суб’єкти господарювання повинні забезпечувати наявність у касі банкнот, обігової та/або розмінної монети для видачі здачі (за винятком тих номіналів монет (банкнот), карбування та випуск в обіг/додатковий випуск в обіг яких припинено Національним банком України (далі – НБУ)) з урахуванням бонусних програм лояльності та/або наявності пристроїв для приймання монет. Суб’єкти господарювання в разі прийняття НБУ рішення щодо припинення карбування та випуску в обіг/додаткового випуску в обіг певних номіналів монет зобов’язані здійснювати заокруглення загальної суми покупки в порядку, передбаченому нормативно-правовим актом НБУ з питань, що регулюють обіг монет дрібних номіналів.
Згідно з п. 6 розд. III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547 із змінами та доповненнями (далі – Порядок), внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО) з використанням операцій «службове внесення» та «службова видача», якщо такі внесення чи видача не пов’язані з проведенням розрахункових операцій, зокрема, операція «службове внесення» використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z-звіту.
Не проводиться через РРО видача готівки, не пов’язана з проведенням розрахунків, якщо така видача здійснюється після виконання Z-звіту до реєстрації першої розрахункової операції та (або) до виконання операції «службове внесення».
Тобто, розмінна монета, отримана з каси підприємства, або яка зберігається на місці проведення розрахунків РРО та/або ПРРО з попереднього дня, має проводитися через РРО та/або ПРРО за допомогою формування чеку «Службове внесення».
Підтвердженням внесення відповідної суми до РРО та/або ПРРО, як розмінної монети, – є фіскальний звітний чек (Z-звіт), у якому відображається інформація про операцію «службове внесення».
Яким чином податковий агент може підтвердити банківській установі право на виплату заробітної плати без одночасного перерахування ПДФО за наявності переплати по даним зобов’язанням?
ГУ ДПС у Черкаській області повідомляє, що п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 ПКУ (18 відсотків).
Податок на доходи фізичних осіб сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету або розрахункового документа на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений ст. 35 прим. 1 ПКУ (п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).
Також, абзацом першим п. 3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 із змінами і доповненнями (далі – Інструкція № 22), встановлено, що банк приймає розрахункові документи на виплату оподатковуваного доходу, визначеного розд. IV ПКУ, лише за умови одночасного подання податковим агентом розрахункового документа на перерахування до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб із суми доходу/розрахункового документа на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений ст. 35 прим. 1 ПКУ, або документального підтвердження його сплати раніше.
Водночас, банк не перевіряє правильність нарахування та своєчасність сплати податковим агентом податку до бюджету (абзац четвертий п. 3.9 Інструкції № 22).
Враховуючим викладене, при виплаті фізичним особам оподатковуваного доходу суб’єкт господарювання зобов’язаний надати банку розрахунковий документ на перерахування до бюджету утриманого з доходів податку на доходи фізичних осіб.
Застосування РРО/ПРРО для приватних підприємців
З 01.01.2022 застосування РРО або ПРРО є обов'язковим для тих суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
РРО застосовується при розрахунках
- готівкою;
- через POS термінал із застосуванням ЕПЗ;
- через ПТКС не банківської установи (готівка та ЕПЗ);
- у дистанційнім торгівлі з ЕПЗ, у тому числі виключно електронні розрахунки через системи LiqРау, Portmone, іРау.
РРО або ПРРО не зобов’язані застосовувати платники єдиного податку І групи.
Також платники єдиного податку І групи не зобов’язані вести облік товарних запасів.
Платники єдиного податку ІІ-ІІІ групи не зобов’язані вести облік товарних запасів, якщо не здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.
Завантажити безкоштовну версію ПРРО можна на сайті tax.gov.ua
Для отримання консультації з приводу ПРРО звертайтеся за адресою м.Черкаси, вул. Хрещатик, 235, перший поверх.